Тарханкут

Машина їде по шосе серед пустелі, ні дерев, ані кущів, ані людей,

І у багажнику везе десятки сотень тисяч солодощів для простих дітей,

Водій заморений і поруч з ним напарник, що задумливо завтичив у вікно,

Десь там за морем сонце лагідно прощається і на ніч опускається на дно.

Посеред темряви засяяли два вогники і тишу зачепив старий двигун,

І, мов метелики на світло, почали збігатись діти і здіймати пил і шум,

І обступили всі багажник і водій відкрив його як скриню золота й скарбів,

Він вже ніколи не забуде цих очей і цих усмішок на обличчях дітлахів.